Історична довідка сіл Новомлинівської сільської ради

Територія Новомлинівської сільської ради Розівського району Запорізької області знаходиться на північному схилі Приазовської височини, в північно- східній частині Запорізької області.

Сільській раді підпорядковано два села Новомлинівка, Новодворівка.

Очолює Новомлинівську сільську раду Михайло Харлампійович Мавроді. Депутатський корпус складає 12 депутатів.

Станом на 01.01.2016 року на території ради проживає 476 громадян: 330- село Новомлинівка та 146 – село Новодворівка.

На території сільської ради працює:

6 фермерських господарств, загальна площа землі фермерських господарств складає 235,117 га.;
Новомлинівський відділ поштового зв’язку ЦПЗ № 6 м.Пологи Запорізької дирекції УДППЗ «Укрпошта»;
Філія «Новомлинівський сільський будинок культури» комунального закладу «Розівський районний центр культури та дозвілля» Розівської районної ради Запорізької області (в будинку культури – музейна кімната);
Філія «Новомлинівська сільська бібліотека» комунального закладу «Розівський районний центр культури та дозвілля» Розівської районної ради Запорізької області;
в с.Новомлинівка магазин «Берізка» та кафе «Берізка»,
в с.Новодворівка магазин «Степок»
церква Сявтого Архистратига Божия Михаїла Бердянської Єпархії

На території ради розташовані:

пам'ятки історії:
Меморіальний пам”ятник на честь загинувших земляків в роки війни;
Скульптурна група “Проводи на війну”;
Пам’ятник жертвам репресій 1937-1938рр.
пам'ятки археології
6 курганних могильників та 1 курган.
об'єкт природно-заповідного фонду місцевого значення - Балка «Сухі Яли»

Видатні громадяни сільської ради:

Ковальов Федір Микитович 20.12.1919 – 29.06.1996 – командир партизанського загону на території польші під час Другої світової війни. За героїзм та відвагу нагороджений орденами та медалями СРСР і Польші.
Сербез Катерина Пантеліївна, 22.09.1931 року народження – заслужений працівник сільського господарства, протягом 30 років очолювала колгосп «Побєда».
Хлидчі Василь Іванович, 10.10.1931 року народження – повний кавалер орденів Трудової Слави.

Село Новомлинівка

рос. Новомлиновка
Країна - Україна
Область - Запорізька
Район - Розівский
Сільська рада - Новомлинівська
Засновано - 1793 (офіційно зареєстроване у 1815 році)
Початкові назви - Дерт-Оба, Новий Керменшик ( Новий Керменчик,Новокерменчик)
Площа - 1,7 км²
Мова - українска, російська, грецька
Населення - 522человека (2001)
Відстань до районного центру - 10км
Відстань до обласного центру - 150 км
Телефонний код - 3806162
Поштовий індекс - 70320
КОАТУУ - 2324983001

Коли було засновано село? За одними даними – 1793, за іншими поміж 1810-1818 роками (із довідки краєзнавчого музею м.Маріуполя село Новокерменчик засновано 1815 р. ) у зв’язку з браком землі від села Керменчик Маріупольського грецького округу відокремилась четверта частина населення, які заснували приблизно 1814-1815 року нову колонію греків-урумів Новокерменчик або Новий Керменчик. У ній мешкало 165 чоловіків і 144 жінки. Оскільки по ревізьким відомостям 1814 року с. Новий Кеременчик не значиться, а 1816 році вже описана, то виходить 1815 рік – рік офіційного признання самостійності нового населеного пункту.

Новий Керменчик – це перша назва населеного пункту. Він мав ще одну неофіційну назву – Дортоба (Дурдуба) (з грецької «чотири горба), «чотири кургани»). Саме серед цих курганів, де протікає символ нашої місцевості річка Сухі Яли, за свідченням старожилів і оселилися предки. Спочатку переїхало 4 сім’ї, розвідали цю місцевість, а потім переїхали і інші, яким не вистачало землі в с.Керменчик. Навіть існував документ у переселенців, який так і називався книжка-переселенця. Основний же принцип грецького життя – будувати й майструвати. Пращури обробляли землю, займалися скотарством, рибальством, бджільництвом.

Греки були дбайливими господарями. Приїхали на ці землі заможними господарями, от і рід їх був таким. Діти вчились у прадідів, дідів, батьків. Так і йшов рід Янакі, Хавалджі, Мавроді, Сачли, Хассай, Хлидчі, Дем"яносов, Мескев, Яшаров, Шакшуєв, Годжек і т.д.

У селі було три млина. Господарем одного був Мескев Ф.М. Млин він перевіз з с. Старий Керменчик. На цих млинах переробляли зерно на борошно і селяни сусідніх сіл. Село розбудовувалось, багатіло. Одні сім’ї були богаті, інші бідніші. Бідніші селяни працювали в заможних господарів, ввечері одержували розрахунок за робочий день: продукти харчування, одяг…

В селі було засновано три цегляних заводи, де виробляли цеглу, черепицю «татарку», глиняний посуд. Ці вироби потім продавали на ярмарку.

Не менш цікавою пам’яткою була збудована у центрі села Архангело-Михайлівська церква – окраса села. Прямокутна споруда з двома куполами, але, на жаль, у 1980 році церква була знищена. Доречи, визивали підривників з Києва, настільки міцно і добротно вона була збудована греками. Макет цієї церкви знаходиться в музеї, що розміщений в будинку культури. На фундаменті з чотирьох сторін стояли глечики з монетами, датовані 1871 р.

На цвинтарі є поховання, де на кам’яних плитах висічено 1871 рік. Також зведений хрест пращурам, які перші приїхали на цю землю.

Майже через 100 років, по даним зведеної відомості про кількісний склад населення грецьких колоній за 1925 рік, у селі вже було 200 дворів та мешкало 632 чоловіки та 592 жінки.

20 – ті роки ХХ століття можна вважати часом культурного піднесення в Україні, яке загалом сприяло розвитку просвіти в селах Люксембурзького (Розівського) району Маріупольського округу.

На цей час в Люксембурзькому районі діяло чотири школи. Одна з них – першого концентру в с.Новокерменчик. В цій школі на 1924 - 1925 навчальний рік навчалося 130 учнів (віком 8-11 років), які здобували початкову освіту.

Революція і громадянська війна суттєво вплинули на демографічну ситуацію в грецьких поселеннях. переписи фіксують не лише зменшення населення, а й зміни у співвідношенні представників чоловічої та жіночої статі в с.Новокерменчик у 1925 році, жінки становили 3/5 від всього населення. По окремим віковим групам ця розбіжність була ще більшою – жінок було 1,6 рази більше, ніж чоловіків. Разом з цим в період з 1921 по 1925 роки народилося 627 дітей.

Якщо сказати про етнічний склад населення, то у 1925 році греками цього населеного пункту були майже 1012 чоловік, або 96,6% від всього населення Новокерменчика.

З матеріалів архівно-слідчих справ можна зробити висновок, що близько половини грецьких родин були багатодітними. Переважна кількість запорізьких греків було репресовано в 1937-1938 рр. Понад 90% їх розстріляли і лише 11 із 126 відбували різні терміни ув’язнення (від трьох до десяти років). Були страчені, загинули в таборах 53 мешканці Новокерменчика (тобто 42 % від загальної кількості репресованих) - найбільше серед грецьких поселень Запорізької області. Про багатьох мешканців Новокерменчика, саме репресованих, згадується в книзі «Греки Приазов’я».

54 звинувачених із с.Новокерменчик заарештували уночі, повезли до Люксембургу (Розівку) на підводах до залізниці, а дружини та матері пішли пішки, несли їм їжу та одяг, та не встигли. Їх чоловіків, синів вже було відправлено в невідомому напрямку, тільки черговий на станції сказав їм, що можуть вже не чекати…

І лише у 1967 році прийшли повідомлення , коли і за що були засуджені та реабілітовані греки с.Новокерменчик. На їх пам’ять у селі зведено монумент . Поряд плити, на яких написані прізвища всіх загиблих в роки репресій.

Під час Другої світової війни з села пішло воювати 79 чоловіків, повернулося 40, було вивезено до Німеччини 98 чоловік на примусові роботи (Деллалову Єлизавету Костянтинівну, Беловежець Віру Іванівну, Хотлубей Христофор Ілліч, Мавроді Марія Кузьмівна, Мавроді Антон Христофорович, Яшарова Марія Федорівна, Куйда Марія Федорівна та ін.).

Село Новодворівка

укр. Новодворовка
Країна - Україна
Область - Запорізька
Район - Розівський
Сільська рада - Новомлинівська
Основан - 1823
Початкові назви - Німецька колонія № 14,Нейгоф
Мова - українська, російська
Населення - 214 человек (2001)
Відстань до районного центру - 13 км
Відстань до обласного центру - 153 км
Телефонний код +380 6162
Поштовий індекс - 70321
КОАТУУ - 2324983003

Село Новодворівка знаходиться на березі річки Сухі Яли, на відстані 1 км від села Новомлинівка. На річці зроблена загата.

Давнє, перше найменування села походить за однойменним німецькому назвою прусського поселення нім.Neuhoff, яке сходить до історії стародавнього іменування Німеччини.

У 1823 році за 60 км на північний захід від Маріуполя на території 1320 десятин землі німецькими переселенцями з Данцинга (28 Familien aus Kr. Marienburg) було засновано католицьке поселення, яке іменувалося Нейгоф (нім. Neuhof) або колонія № 14. До 1917 року воно було частиною Катеринославської губернії, в різний час раніше входило до складу Маріупольського та Олександрівського повітів, а також — у Маріупольський колоніальний округ; було частиною Романівської (Людвігстальская) волості.

У радянський період поселення входило до складу Запорізької та Дніпропетровської областей, ім. В. В. Куйбишева і Люксембурзький німецький район.

У 1857 році в селі налічувалося 22 дворів і 1 безземельна сім'я. Після 1918 року — 1175 десятин землі.

Село належало католицькій парафії Ейхвальд (нім. Pfarrei Eichwald).

Першими переселенцями, що заснували село, були: Arndt, Birschemisky / Pirscheminsky, Bittner, Erdmann, Grenz, Jaschinski (Josef, из Westpreussen — Danzig, 1823), Kleinschmidt, Kossakowsky, Kruschinsky, Lukanowsky, Pernitzky (Martin, из Westpreussen — Danzig, 1823, в Neuhof), Roglowsky, Saretzki, Sawatzky, Schirkowskij / Schirkowsky, Wanscheid, Witkowski / Wittkowsky, Zizz.

У селі проживало 228 чоловік в 1859 році, 412 — у 1885-му, 314 — у 1897-му, 279 — у 1908-му, 361 — а 1911-му, 425 — у 1919-му, 420 — у 1922-му .У 1923 році кількість наслення села Ново-Дворівка склала -351 чоловік.

На 1 січня 1927 року Ново-Дворівка (Новодворівка) відносилася до Маріупольського округу Люксембурзського району.

Під час колективізації на території Новодворівки було створено колгосп «Нейгоф». Після Другої Світової війни колгосп «Нейгоф» увійшов у склад колгоспу «Побєда» села Новомлинівка.

Під час війни багато сімей села Новодворівка було переселено до Казахстану.

У 50-60 роки минулого століття село Новодворівка поповнилася переселенцями з західної України, зокрема Житомирської, Львівської, Івано-Франківської областей, які приїхали працювати в сільському господарстві.